Давайте разом перегорнемо сторінки рідного села.
Царське правління
особливу увагу приділяло
питанню залучення іноземних
поселенців і створенню
колоній в Бессарабії.
Мета цієї політики
була в прагненні
царизму знайти собі
підтримку в особі
заможних
колоністів-іноземців. Для колоністів
створювалась привілейовані умови: надавалась грошова
допомога на заведення
господарства, надавалась допомога
в будівних матеріалах
відводились найкращі землі,
кожна сім´я отримувала
по 60 десятин
землі. Німці-колоністи звільнювались
строком на 50
років від податків
та інших зобов´язань,
назавжди звільнялись від
рекрутської зобов´язанності.
Теплицькі колоністи
майже всі були
родом із Вюртенберга. Восени 1816 р.
перша група відправилась
на схід, за
нею ще 40 груп загальною
чисельністю 1400 сімей. Вони
пливли вниз Дунаєм
на саморобних судах.
За час плавання
багато людей захворіло
на інфекційні хвороби.
Епідемія захопила багато
людей. Вони змушені
були перервати плавання
в Ізмаїлі. І
там російські службовці
умовили їх залишитися
в Бессарабії, а
не продовжувати довгий
шлях на Кавказ,
куди вони повинні
були їхати. Що чекало
їх на чужинні,
що потрібно було
зробити, щоб налагодити
своє життя?
Роком освоєння
вважається 1817 рік, тому що реєстр народжування дітей в церковній книзі
починається з
В 1818 році колонія
була названа „Тепліц” на честь перемоги російської армії у битві під містечком
Тепліц на території сучасної Німеччини за часів війні 1812-1815 років з
Наполеонівською Францією.
Сільське
господарство було єдиним джерелом заробітку. В дуже важких польових умовах
колоністи використовували волів місцевих молдавських мешканців, дерев’яні
плуги, серпи і „зубчаті коси”. Але
тільки 1/3 землі оброблялась колоністами, 2/3 залишалися під луги та пасовища.
Кожний другий рік був посушливим. В деякі роки було підтоплення. Внаслідок
цього 2/3 земель не
використовувалися і залишалися
луками та пасовищами. Кожний другий
рік був засушливим, але траплялися
і повені. Саме колоністам
належить приказка: „Першого зустрічає
смерть, другого – злидні, і лише третього – хліб.” Для того
щоб полегшити собі
працю на землі, селяни
почали розводити коней.
Серед знарядь праці
з’явився залізний плуг. На
роботах у полі
відбувались і інші
зміни: поступово сівба вручну
була замінена сівалками, серпи та
коси – косарками, ціпи – молотилками, віяння – млином. В Теплиці була
створена
сільськогосподарська спілка,
керівником якої був
Альфред Кемлер. Спілка займалася
такими питаннями, як аналіз
стану грунтів, поліпшення
розвитку виноградарства і
виробництво вина, на випробовуваному полі
проводилися експерименти: вирощувалося
сортове насіння і нові
сорти фруктових дерев, пропонувались нові
методи обробки грунту
вирощували соняшник. Таким
шляхом урожайність зросла. Колоністи перетворили дикі степи в родючі поля. Із
завзятістю і наполегливістю обробляли вони землю, були
скромними і працьовитими, завжди
знаходили вихід з будь-якого становища.
Населення з
487 осіб врік
поселення зросло до
2434 особи до 1940
року. В селі були великі, середні і малі подвір’я. Право на
спадщину мав не
тільки один син,
все майно і
господарство розподілялося однаково
між сестрами і братами.
На великих подвір’ях
працювали робітники і
наймити, а малі розвивалися
і перетворювалися в
великі сімейні підприємства.
Важливу роль
у Теплиці мав
розвиток ремісництва. Серед болгар, молдован і росіян,
які мешкали в
районі користувалися неабияким
попитом вози та
брички. В столярній майстерні
виготовляли меблі, вікна. Кравець і кравчиня
шили верхній одяг. Швець виготовляв черевики
та чоботи. Теплі речі, шалі та
шкарпетки з вовни
необхідні були в холодну пору
року.
Велика
торговельна площа була
кооперативною крамницею, до
якої приєднувалось і
молочне господарство. Асортимент
цього магазину відповідав споживчим інтересам населенням. Тут можна було
придбати навіть вугілля та залізо. Підприємці та ремісники власну продукцію
збували через приватні крамниці, які також продавали дерево.
В селі був млин, лісопилка, хустинова фабрика,
на якій також перероблювали вовну для плетива. Фабрика також була місцем
працевлаштування багатьох мешканців села. Слюсарі та ковалі виготовляли гарні штахети та ворота.
В рік поселення колоністи будували собі
землянки, але вже через декілька років вони будують собі будинки за власним
планом. З кожним роком в селі з’являється все більше нових
будівель спочатку з очеретяними дахами, а згодом і черепичними.
Цьому сприяло існування в Теплиці каменоломні, з яких добували
якісні будівельні матеріали.
В 1863 році на височині в центрі села вони
побудували кірху. Під час закладення фундаменту священник промовив в молитві
такі слова:” Нехай Бог зруйнує цю будівлю, якщо вона колись не зможе більше
служити за своїм призначенням.” Хіба не виявилися пророчими ці слова? Церква
опікувалася кожним мешканцем села від самого народження і до смерті. В скрутні
часи голодомору, неврожаїв матеріально допомагала, нама-галася зберегти віру в
Бога та довіру до людей. Вона була гордістю села.
В 1923 році в селі був і лікар. Кількість
помираючих помітно зменшилась. Теплиця
була одним із прогресивних селищ Бессарабії з питань медичного обслуговування.
Перші уроки проводились в будинках мешканців
особами, які вміли читати і писати. Згодом побудували першу невелику школу, а в
1841 році мешканці Теплиці збудували нову будівлю школи, в якій працював один
учитель. Учнями школи був насаджений ліс за селом, який зберігся і до наших
часів. Учні обрізали дерева, доглядали за шкільним садом. В школі працювали вже
вісім вчителів.
Учнем цієї школи був Караніколов Б. Н., який довгі роки працював
вчителем математики Теплицької ЗОШ І-ІІІ ступенів. Своїм зовнішнім виглядом і успіхами придбала
славу і стала зразковою. Більшості своїй успіхом вона завдячує вчителям. І все
ж не тільки вчителі є запорукою успіху
школи. Були ще й батьки, які хотіли дати
своїм дітям освіту. Так, з самого початку у німецьких колоністів була закладена потреба в якісних
знаннях. Незважаючи на скрутне матеріальне становище, вони будували все ж таки
школу і набирали на роботу більш освічених
вчителів.
